Згідно з даними Держстату в Україні станом на квітень 2020 року зареєстровано 47,22 тисяч фермерських господарств (надалі – ФГ). Використання цієї організаційно-правової форми для ведення сільськогосподарської діяльності є досить популярним та має свої особливості. Законодавством передбачено різні форми роботи ФГ, як зі статусом, так і без статусу юридичної особи. Однак, основною особливістю діяльності ФГ є обов’язкова наявність земельної ділянки у власності та/або користуванні за рахунок якої ФГ підлягає створенню.
До 2016 року створення ФГ було досить активним та популярним явищем, оскільки держава стимулювала їх створення за рахунок передачі в оренду земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства без необхідності проведення земельних торгів.
Так, з лютого 2016 року відбулися кардинальні зміни у земельному законодавстві, які передбачали обов’язкову передачу земельних ділянок для створення ФГ через процедуру земельних торгів згідно ст. 134 ЗК України, а також збільшилася кількість судових спорів щодо захисту інтересів держави прокуратурою під час витребування земельних ділянок переданих в оренду для ведення чи створення ФГ. Слід зазначити, що до 2016 року порядок передачі земельних ділянок для ведення ФГ регулювався ЗК України та Законом України «Про фермерське господарство» (надалі – Закон про ФГ) щодо окремих аспектів створення та діяльності ФГ. Однак, судовою практикою ВСУ від 18.05.2016 року у справі № 6-248цс16 було встановлено, що у вказаних правовідносинах органи державної влади не правильно застосовували положення Закону про ФГ (ст. 7), оскільки він має застосовуватися як спеціальний, по відношенню до ст. 123 ЗК України.
Хоча статтею 7 Закону України про ФГ і передбачено вимоги до заяви про передачу земельної ділянки в оренду для ведення ФГ, однак детально не регламентовано у якій формі надається ті чи інші обґрунтування. На практиці усі заяви, які подавалися з метою отримання земельної ділянки в оренду з метою ведення ФГ містили усі формальні вимоги передбачені ст. 7 Закону про ФГ, проте це не заважало органам прокуратури звертатися до суду з метою захисту інтересів держави.
Серед основних доводів прокуратури під час звернення до суду щодо повернення земельних ділянок у державну власність можна виокремити наступні:
- не застосування спеціального закону, а положень ЗК України;
- у заяві не вказана наявність техніки для обробітку земельних ділянок;
- у заяві не вказана наявність трудових ресурсів, які будуть використовуватися у ФГ для обробітку землі;
- відсутність обґрунтування площ та перспектив діяльності ФГ;
- Передання земельних ділянок не єдиним масивом.
Судова практика (негативна): Постанова ВСУ від 03.02.2016 року у справі №6-2902цс15; Постанова ВСУ від 11.05.2016 року у справі №6-2903цс15; Постанова ВСУ від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16; Постанова ВСУ від 29.06.2016 року у справі №6-137цс16; Постанова ВСУ від 07.12.2016 року у справі №6-2237цс16; Постанова ВСУ від 14.06.2017 року у справі №6-2354цс15.
Довгий час, практика вирішення вказаної категорії спорів була на боці органів прокуратури, але в кінці 2016 року та на початку 2017 року ВСУ було прийнято ряд рішень, якими безпідставні доводи прокуратури були переглянуті та з’явилася альтернативна судова практика на захист ФГ, яка вказала що вищенаведені доводи прокуратури не відповідають вимогам ст. 7 закону про ФГ.
Судова практика (альтернативна): Постанова ВСУ від 07.12.2016 року у справі №6-2237цс16 (єдиний масив); Постанова ВСУ від 14.06.2017 року у справі №6-2354цс15 (єдиний масив); Постанова ВСУ від 03.02.2016 року у справі №6-2902цс15 (Практика ЄСПЛ, єдиний масив); Постанова ВСУ від 07.12.2016 року у справі №585/1948/15-ц (щодо техніки); Постанова ВСУ від 14.06.2017 року у справі №676/4463/15-ц (єдиний масив).
Разом з тим, постійні зміни законодавства та судової практики призвели до виникнення проблем із земельними ділянками, які перебувають у постійному користуванні та отримувалися засновником для створення ФГ. Мова йде про можливість спадкування права постійного користування та збереження права постійного користування у юридичної особи у разі реорганізації.
Щодо спадкування права постійного користування землею. Правові питання спадкування права постійного користування земельною ділянкою довгий період залишалися незмінними, разом з тим додатковим фактором активізації вказаного питання стала наявність варіативного «прецедентного тлумачення закону» Верховним Судом України, зокрема у справах: №6-3113цс15, №6-2329цс16, №399/374/16-ц, №552/3951/17 (щодо неможливості спадкування права постійного користування земельною ділянки) та Верховним Судом у справі №188/1124/15-ц (щодо спадкування права постійного користування земельною ділянки із використанням аналогії спадкування довічного успадкованого володіння).
Аналіз вказаних справ свідчить про те, що до 2018 року за рахунок остаточних рішень Верховного Суду України сформувалася позиція про те, що право постійного користування земельною ділянкою не може бути успадкованими після смерті голови фермерського господарства та не входить до складу спадщини. Однак, 20.11.2019 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 368/54/17 (14-487цс19) (щодо спадкування права довічного успадкованого володіння) було зазначено, що враховуючи необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання право довічного успадкованого володіння підлягає спадкуванню.
Враховуючи наявність вказаної судової позиції 11.12.2019 року Верховним Касаційним цивільним Судом у справі №188/1124/15-ц була сформована позиція відповідно до якої, право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.
Зміна судової практики в такій площині є позитивною, оскільки враховано інтереси спадкоємців та фермерських господарств в цілому. Однак, при формуванні позиції у вказаній справі, суд не врахував засади діяльності й створення фермерських господарств, а також співвідношення земельної ділянки засновника з фермерським господарством. Застосування позиції ВП ВС у справі № 368/54/17 від 20.11.2019 року у вищевказаній справі є недостатнім, оскільки вказані правові титули не є схожими між собою, а остаточні висновки, які були вказані ВП ВС, не можуть бути використанні при вирішенні правової проблеми спадкування права постійного користування земельною ділянко, оскільки не враховують засади діяльності та створення фермерських господарств.
У зв’язку з наведеним, при правозастосуванні та формуванні обґрунтованої та комплексної правової позиції у справі №922/989/18, яка перебуває на розгляді ВП ВС необхідно враховувати норми чинного законодавства України, практики ЄСПЛ, принципів верховенства права, концепцій та доктрин, зокрема тих, які є відносно новими для правозастосування в Україні.
Корисна судова практика: Постанова КЦС ВС від 11.12.2019 року у справі №188/1124/15-ц, Ухвала КЦС ВС від 18.03.2020 року у справі №179/1043/16-ц (61-2545св19), Постанова ВП ВС від 18.02.2020 року у справі №918/335/17 (12-160гс19), Ухвала КГС ВС від 19.11.2019 року у справі №922/989/18, Постанова ВП ВС від 16.10.2019 року у справі №633/1738/16-ц (14-355цс19), Постанова КГС ВС від 21.11.20919 року у справі №918/194/19.
З огляду на викладене, вважаю, що при вирішенні земельних спорів щодо захисту права оренди та можливості спадкування права постійного користування земельною ділянкою наданою фізичній особі для створення фермерського господарства, необхідно враховувати наявну судову практику, яка дозволяє захистити один із основних активів фермерського господарства.
Підготував: Керуючий партнер Адвокатського об’єднання Sensum, Член комітету з аграрного та земельного права НААУ Дмитро Навроцький
Зателефонуйте нам СЬОГОДНІ
Sensum, бульв. Лесі Українки, 7-А, оф. 54
01133, м. Київ
SENSUM. All rights reserved.